печі палав огонь і червоним язиком лизав челюсті. В маленькій хаті було поночі, по кутках стояли діди. На постелі лежала слаба жінка й стогнала. Це Харитина мати. Шість тижнів по-минуло, як помер її чоловік, батько Харитин, і відтоді бідна удова тужить та слабуе, а оце вже другий день, як зовсім зля гла. Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб. І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати: сиплеться стигле зерно на землю, а вдова лежить недужа: тяжка слабість спутала руки и ноги, прикувала до постелі... Лежить бідна мати Харитина та б'ється з думами...